Носіями традиційно-побутової культури у межах козацьких військ було українське населення переважно козацького походження. Саме ним ревно зберігалися козацькі і зокрема запорозькі традиції. У козацьких військах жити і воювати “по запорозьки” означало боротися за свої права і привілеї, за збереження належності до козацького стану, за існування самих козацьких з’єднань, боєздатність яких не викликала б сумніву. Бути козаком означало бути кращим у всьому: у службі, воєнних кампаніях, праці, благочесті.
Але, як не дивно, серед представників козацтва були і представники національних меншин, таких як молдавани, цигани, греки, болгари, серби, албанці, поляки. Також, серед козаків Запорізької Січі було 12 чорношкірих побратимів - сарацинів. Це були раби-втікачі, а свободолюбиві козаки, як ми знаємо, радо приймали всіх, хто втік з неволі та боровся проти свавілля.
Лави сучасного українського козацтва теж поповнила людина з темним кольором шкіри. У Хмельницькому на Водохреще у храмі Св.Пантелеймона урочисто склав присягу на вірність українському народові Сіту Тібюрс, уродженець Конго. Сіту Тібюрс хоч і народився в Конго, але з Україною його пов"язують понад два десятки років життя. У нього українська освіта, дружина-українка, український бізнес, а тепер він ще й став українським козаком. Втім вступити до українського козацтва цій людині вдалося неодразу, він вивчив козацьку історію, статут, присягу, чекав поки згоду на це дадуть інші козаки. Перший в Україні темношкірий козак за право носити почесне звання витримав традиційні випробування нагаєм та крижаною водою Південного Бугу. Вода - це очищення, а побиття нагаєм - це, щоб батька й матір шанував, любив і охороняв Україну та поважав побратимів.
|