Освіта

Спочатку — національний університет! або Як правильно запозичити світовий досвід

Ігор ПАСІЧНИК, ректор Національного університету «Острозька академія», професор, доктор психологічних наук:

У Національному університеті «Острозька академія» система навчання за західними зразками апробована вже давно, ще задовго до підписання угоди про приєднання до Болонського процесу. Починаючи з початку відродження Острозької академії ми вирішили поєднати найкращі надбання різних освітніх систем. Таким чином, нам вдалося синтезувати класичні американські освітні технології, європейський досвід освітнього процесу, зокрема, Великої Британії, та, звичайно, класичні технології української освіти.

Важливо зазначити, що далеко не останню роль у створенні нової для України системи освітнього процесу відіграла Києво-Могилянська академія, оскільки більшість новітніх елементів, впроваджених нами, були запозичені й до того вже випробувані в Могилянці. Це і тестова процедура вступних іспитів, яка унеможливлює корупцію в університеті, й стобальна кредитно-модульна система оцінювання студентів, і читання курсів, що, на перший погляд, не мають відношення до професійної підготовки студентів, проте мають неабиякий вплив на їхній особистісний розвиток, як, скажімо, музичне чи художнє мистецтво тощо.
Проте, на відміну від Могилянки, де студенти самостійно обирають курси для прослуховування, в даному випадку ми побудували навчальний процес на засадах українських класичних освітніх технологій: ми залишили обов'язкові навчальні курси та постійні групи студентів. З часом в Острозькій академії переконались, що така форма поєднання українських елементів навчання із західними є найбільш ефективною на даний час в Україні.

Що стосується освітніх підходів Болонського процесу, то, вивчивши їх, ми дійшли висновку, що вони не можуть алгоритмічно застосовуватись в українських ВНЗ, принаймні — в Острозькій академії. Чому?

По-перше, основна форма навчання в європейських університетах — це самонавчання, точніше, так звана консультативно-індивідуальна форма навчання. В Україні перехід до такої форми освітнього процесу поки що неможливий.
Хоч студенти до цього психологічно готові, українські ВНЗ до збільшення годин самопідготовки студента не готові матеріально. Для цього необхідна широка бібліотечна мережа, суттєве розширення видавництва наукової літератури, доступ до електронно-інформаційних носіїв. Як бачимо, наша держава має пройти досить довгий шлях. Крім того, потрібно докорінно змінити процедуру викладання в наших університетах. В Європі завданням викладача є розробка великої кількості допоміжної, методичної літератури. Структура лекції в європейських університетах суттєво відрізняється від структури лекцій в українських ВНЗ. Лекція українського викладача носить інформативно-оглядовий характер, і це виправдано, оскільки викладач має можливість сформувати лекцію, користуючись першоджерелами. Студент, на жаль, в більшості випадків доступу до першоджерел не має. В результаті, для студента єдиним інформативним джерелом залишається лекція викладача. Якщо ми зараз різко скоротимо кількість лекційних та семінарських годин, то фактично позбавимо студентів можливості отримання теоретичних знань.

По-друге, відповідно до європейських стандартів освіти основне завдання університету полягає в науково-дослідній роботі, а не в розробці теоретичних лекцій, тобто в отриманні не стільки теоретичних знань, як практичних навичок науково-дослідної роботи.
Фактично європейський університет покликаний готувати науковців, в той час як наші ВНЗ готують теоретиків.
А для цього потрібні колосальні кошти. В країнах Європи всю науково-дослідну роботу фінансує держава через систему грантів. Обґрунтувавши актуальність свого дослідження, науковець отримує кошти, за рахунок яких фінансується його дослідна робота, на яку він приділяє сімдесят — вісімдесят відсотків свого робочого часу.
І лише решту часу він займається викладацькою діяльністю, підготовкою до лекційних та семінарських занять.
У нас же для того, щоб отримати ставку викладача, потрібно мати, в першу чергу, відповідне аудиторне навантаження, в середньому по шістсот годин.
Коли вчений повинен займатися якісною науковою роботою, якщо він змушений виконувати навантаження?
Тому для викладача виникає дилема: або перестати займатися викладанням, читати по «жовтих» лекціях і не вдосконалювати себе як лектора, або закинути науково-дослідну роботу і займатися виключно викладанням.
Я вбачаю найбільшу небезпеку в тому, що відбувається дисбаланс: Міністерство освіти вимагає проведення науково-дослідних робіт в університеті в той час, коли не створюються відповідні умови для проведення цієї наукової роботи.

Пропозиції.

Ми не зможемо перейти до Болонської системи, доки сутнісно не перетворимо наші університети на науково-дослідні установи.
Таким чином Міністерству освіти необхідно переглянути підхід до оплати праці науковців. Як мінімум, п'ятдесят-шістдесят відсотків аудиторного навантаження з викладача має бути знято, а за рахунок посадового окладу повинна оплачуватися дослідницька робота.

Багато моїх колег помилково вважають, що складність Болонського процесу — в переході на навчання за кредитно-модульною системою, новою системою оцінювання тощо. Проте я переконаний, що найбільша складність переходу українських національних університетів на Болонську систему освіти — в заміні сутності вищого навчального закладу, перетворення університету, що давав теоретичні знання, на той, що формує зрілих науковців.
Перш за все, потрібно продумати механізм стимулювання науково-дослідної роботи, створення необхідної технічно-матеріальної бази університетів, щоб студенти разом із викладачами, починаючи з першого курсу, працювали в науково-дослідних лабораторіях і там здобували знання. Якщо цього не буде, то ми лише продовжуватимемо формально звітувати про приєднання до Болонського процесу, а в дійсності до нього не перейдемо ніколи.

Крім того, ми забуваємо, що в об'єднаній Європі концепція глобалізації є основною. В об'єднаній Європі комфортно, скажімо, полякам чи чехам, які сформовані історично як нація. Молода ж держава Україна, запозичивши ідею інтернаціональних університетів, втратить ті паростки державо- і націотворення, які щойно почали зароджуватися. Європейці давно усвідомили, що кожен університет спочатку повинен сформуватися як національний, а вже потім як інтернаціональний. Отже, запозичуючи різні освітні технології, ми повинні акцент робити на національному університеті.
А чи можемо назвати національним той університет, який хоч і носить такий статус, проте там навіть не ведуться заняття державною мовою? Тож маю переконання, що для початку нам необхідно створити національну вищу освіту і тільки тоді говорити про інтернаціональну.

З іншого боку, наш студент має не гірші знання, ніж випускники інших європейських університетів, тому ми, безперечно, повинні дати можливість нашому фахівцеві працевлаштуватися в престижних закордонних організаціях чи підприємствах. Немає нічого страшного в тому, що наші спеціалісти будуть працювати за кордоном, якщо вони пропагуватимуть свою державу. Через це ми повинні узгоджувати з європейцями навчальні плани, співвідношення кредитів тощо. Однак робити це потрібно, знову-таки, поступово.

І якщо вже говорити про національні вищі навчальні заклади, то вони, і, я думаю, більшість ректорів зі мною погодяться, потребують значно ширшої автономії. А критеріїв, за якими, на мою думку, визначається, чи відносити університет до національних, є два: затребуваність випускників на ринку праці й якість науково-дослідної роботи у ВНЗ. Тільки за умови системного перетворення української освіти ми зможемо приєднатися до Європи, а це еволюційний довготривалий процес, долучитися до якого повинне все суспільство.
За матеріалами газети «День»

Загальна інформація про Національний університет «Острозька академія»

Острозька слов‘яно-греко-латинська академія - перший в Україні та в Східній Європі вищий навчальний заклад - заснована 1576 року князем Василем-Костянтином Острозьким та княжною Гальшкою Острозькою.
Серед випускників університету - визначні політичні, культурні та церковні діячі: гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, брати Дем‘ян та Северин Наливайки, Мелетій Смотрицький, Іов Борецький, Захарія Копистенський, Єлисей Плетинецький. Викладацькою діяльністю в академії займалися Дем‘ян Наливайко, Кирило Лукаріс, Ян Лятош, Емануїл Мосхопуло. Першим ректором академії був Герасим Смотрицький.
Указом Президента України від 12 квітня 1994 року розпочалося відродження Острозької академії, а указом від 30 жовтня 2000 року університету «Острозька академія» було надано статус національного. Університет має взірцеву репутацію як в Україні, так і за її межами - діяльність Острозької академії в 1999 році було відзначено ХХVII Міжнародним призом «За якість», що вручався в Парижі.

35800, м. Острог, вул. Семінарська, 2
тел./факс.: +38 (03654) 2-29-49