Непомітно за внутрішніми скандалами, але цілком очікувано відповідно до логіки історії Україна вступила у чергову війну з Росією. Війну інформаційну. На поверхні - газові угоди, підписані Юлією Тимошенко та Володимиром Путіним, які хоче розірвати Віктор Янукович. Знизу цього айсберга - все незадоволення, яке викликає у Кремля не надто поступлива влада в Києві. Українській владі сьогодні нічого протиставити добре вишколеній російській пропагандистській машині. Охолодження відносин Києва з Москвою помітно останні півроку, коли Україна чітко сказала "ні" головній зовнішньополітичній ініціативі Путіна - Митному союзу. А це не просто економічне об'єднання в усвідомленні російського лідера. Ця ідея для Путіна - повернення праобразу союзної держави, яка перестала існувати 20 років тому. Для росіян, які втратили тоді статус імперії, реальним правителем буде той, хто цей статус спроможний повернути. Друга причина - звісно, газ. Росія не просто хоче продавати газ, щоб наповнювати бюджет країни та рахунки окремих компаній та осіб. Російська влада хоче контролювати весь процес - від видобутку до поставки останньому покупцеві. Адже лише такий повний контроль дає можливість диктувати цьому покупцеві умови. Поки що зацікавлені телеспостерігачі бачать лише підготовчий етап: офіційні заяви, які дуже чітко лунають з Москви, іронічний тон російських телеканалів про те, як "Україна хоче з сала мати газ", та коментарі для західних ЗМІ, чому наміри України розірвати угоди протизаконні. Однак інтернет-користувачі спостерігають за більш активними діями. Наприклад, історія з плагіатом у книзі під авторством Януковича дуже активно розійшлася на російських інтернет-сайтах із відповідними коментарями. Раніше ці ресурси не приділяли багато уваги "ляпам" президентів. Прецедент критики перших осіб держави не є типовим в російських ЗМІ, якщо, звісно, не йдеться про Михайла Саакашвілі чи Віктора Ющенка. Тепер Віктор Янукович упритул наблизився до того, щоб опинитися в цьому списку і відчути на собі "всі принади" інформаційного протистояння з північно-східною сусідкою. Адже його виборці бачитимуть ситуацію очима добре контрольованих Кремлем телеканалів, рівень підготовки яких "із обробки мізків" не можна й близько порівняти з тим, як працюють канали українські. Українська влада нині не має інформаційної машини, здатної протистояти інформаційному наступові з Москви. Коли експерти аналізували ситуацію в 2008 році, то зауважували, що в країні має бути: - стратегічний центр, у якому формулювалися б меседжі, зрозумілі українцям і Європі, яка буде активним спостерігачем за конфліктом. В інформаційному протистоянні необхідно мати жорсткі тези і докази власної позиції, які були б зрозумілими, логічними і доведеними; - єдиний інформаційний центр, щоб координувати подачу таких меседжів, забезпечувати їхній переклад кількома іноземними мовами та швидке донесення до зацікавленої аудиторії; - інформаційний центр мав би швидко та адекватно реагувати на заяви та звинувачення, бути готовим до роботи в режимі нон-стоп у надзвичайно швидкому темпі. Для цього треба розуміти, як сьогодні поширюється інформація - вона розходиться за лічені хвилини, а на будь-які спростування потрібні дні. За матеріалами "Обозреватель"
Ця війна йде з часів Катерини і раніше. Принизити українців, придушити, знищити мову - про це "дружня" держава мріяла завжди і робить сьогодні. Всі держави займаються інформаційними війнами. Важливим є цинізм, з яким це робиться росіійським керівництвом!
