Н. Ковпаненко "Архітектурно-мистецька спадщина Наддніпрянської України у вітчизняних історичних дослідженнях (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)

Декілька днів тому вийшла друком монографія Ковпаненко Наталі Григорівни "Архітектурно-мистецька спадщина Наддніпрянської України у вітчизняних історичних дослідженнях (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). - К.: Інститут історії України НАН України, 2013. – 309 с. УДК  930.1 (72+7) (477) "18/19" . ISBN  978-966-02. 6538-7

Ковпаненко Наталя Григорівна - кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Рецензенти:

доктор історичних наук, член-кореспондент НАН України, професор О.П. Реєнт,

доктор історичних наук, член-кореспондент НАН України, професор В.М. Даниленко.

Відповідальний редактор:

доктор історичних наук, професор В.І.Горбик  Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту історії України НАН України.

СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ МОЇХ БАТЬКІВ - КОВПАНЕНКО ГРИГОРІЯ СЕРГІЙОВИЧА та ГАЛИНИ ТИХОНІВНИ – присвячую.

У монографії на широкій джерельній базі вивчаються особливості розвитку історичних студій національного архітектурно-мистецького надбання доби середньовіччя та раннього нового часу, які здійснювались у Наддніпрянській Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Висвітлюється внесок у вивчення пам’яток художньої старовини та пов’язаних з ними проблем наукових товариств та архівних комісій, Всеросійських археологічних з’їздів, аналізуються наукові здобутки провідних вітчизняних учених.

Студії культурно-художньої спадщини розглядаються в контексті еволюції вітчизняної історичної думки, визначається їх роль у розробці питань історії та культури України.

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………5

Розділ 1. Основні тенденції становлення наукових студій культурного надбання України у контексті розвитку історичної науки …………………………….24

Розділ 2. Внесок наукових об’єднань і установ у вивчення пам’яток старовини …….44

2.1. Діяльність наукових товариств Правобережної України у дослідженні вітчизняного культурного надбання  ................................................................44

2.2. Роль наукових інституцій Слобідської, Лівобережної та Південної України у вивченні пам’яток старовини  .........................................................78

Розділ 3.Архітектурно-мистецька спадщина України у дослідженнях вітчизняних учених ........97

3.1. Внесок науковців Правобережної України у вивчення національного культурного надбання   ......................................97

3.2. Вітчизняна архітектурно-мистецька спадщина в працях учених Лівобережної, Слобідської і Південної України  .........................................149

Розділ 4. Проблеми висвітлення національної архітектурно-мистецької спадщини у матеріалах Всеросійських археологічних з’їздів .......................179

4.1. Основні напрями висвітлення пам’яток архітектури і мистецтва на загальноросійських археологічних зібраннях кінця ХІХ ст .......................179

4.2. Проблеми самобутності національної архітектурно-мистецької спадщини в матеріалах Всеросійських археологічних з’їздів початку ХХ ст    ............201

Післямова  ......................................................................... 244

Джерела та література  ........................................................230

Іменний покажчик..................................................................296

Із вступу

В сучасних умовах розбудови незалежної демократичної України спостерігаємо значну зацікавленість власним історичним минулим, зростанням інтересу до проблем вивчення і збереження багатовікового культурного надбання. У контексті процесів національного відродження, зростання національної самосвідомості особливу увагу суспільства привертають ті часи і епохи, які пов’язані з боротьбою українського народу за незалежність, становленням нації, розквітом національної культури. Всебічне і об’єктивне вивчення як історії України в цілому, так і її окремих періодів, має ґрунтуватись на широкій і різноманітній джерельній базі. Унікальними джерелами, які дозволяють глибше пізнати національну історію та культуру як органічну складову світової цивілізації, є пам’ятки архітектурно-мистецької спадщини.

До "золотого фонду" національних культурних цінностей належать пам’ятки зодчества і монументального мистецтва епохи середньовіччя і раннього нового часу, а саме: церковні, громадські, житлові споруди та пов’язані з ними твори живопису і скульптури, монументальні комплекси іконостасів, зразки меморіальної скульптури, об’єкти фортифікаційного (оборонного) мистецтва тощо. Вони є своєрідними історичними документами, інформаційно складними джерелами, які не тільки засвідчують певні події та явища, а й містять багатопланові відомості стосовно окремих аспектів минулого України та її народу, духовної і матеріальної культури. За сучасним законодавством пам’ятки архітектури і монументального мистецтва України є об’єктами нерухомої культурної спадщини. За класифікацією, прийнятою в джерелознавстві, ці види пам’яток відносять до речових (архітектурні споруди) та зображальних (твори образотворчого мистецтва) джерел історії[i]

Процеси національного відродження стимулювали у всіх регіонах сучасної Україні масштабні краєзнавчі студії, потужний пам’яткоохоронний рух, що є одним із дієвих чинників повернення історичної пам’яті та духовності, виховання патріотизму. Помітну роль в опрацюванні, збереженні і популяризації вітчизняних культурних скарбів відіграє підготовка „Зводу пам’яток історії та культури України” - багатотомного енциклопедичного видання, яке включає, як відомо, крім історичних та археологічних об’єктів, пам’ятки архітектури, містобудування і монументального мистецтва. Підготовка "Зводу", що після здобуття Україною незалежності, спирається на сучасну візію історичного процесу, здійснюється на нових ідеологічних та теоретико-методологічних засадах, сприяє не тільки збереженню окремих об’єктів, але й формуванню та введенню до наукового і суспільного обігу науково перевіреної інформації - джерельної основи для історичного пізнання минулого. Структура томів "Зводу" передбачає, окрім подання вичерпної інформації щодо конкретних пам’яток культури, також виклад історії основних етапів наукового дослідження культурного надбання у різних регіонах України. Як виявилось у процесі практичної роботи над виданням, ці питання, особливо стосовно об’єктів архітектурної і мистецької спадщини віддалених часів, в українській історичній науці студіювались недостатньо.

Опрацювання національного архітектурно-мистецького надбання доби середньовіччя та раннього нового часу з позицій сучасності, зі застосуванням нових методологічних підходів, а також використання результатів цих досліджень не тільки у практичній пам’яткоохоронній діяльності, але й, що не менш важливо, у наукових студіях - історичних, джерелознавчих, мистецтвознавчих, архітектурознавчих тощо, потребує осмислення досвіду попередників, ознайомлення із здобутками національної історіографії та джерелознавства.

Вивчення наукових опрацювань архітектурно-мистецької спадщини як невід’ємної складової частини історичної думки необхідно також для реконструкції одного з найважливіших етапів розвитку вітчизняної історіографії, який охоплює кінець ХІХ - початок ХХ століття. Хоча витоки інтересу до вітчизняних старожитностей сягають давніх часів, предметом планомірних цілеспрямованих наукових студій об’єкти культурного надбання України стають лише у зазначений період - добу культурно-національного відродження, піднесення історичної науки, зростання національної самосвідомості, пошуків національної ідентичності. Таке дослідження, на нашу думку, сприятиме також відтворенню більш повної і об’єктивної картини еволюції історичної науки в Україні в цілому.

Варто зазначити, що хоча численні витвори художньої культури збереглися на теренах всієї України, але саме на землях Наддніпрянщини, яка в досліджуваний період входила до складу Російської імперії, зосереджені найвидатніші архітектурні і мистецькі пам’ятки, створені в епоху Київської Русі і Української козацької держави, які були свідками подій і явищ, матеріальним втіленням культурно-історичних процесів, що відбувались тут упродовж багатьох століть.

Повний текст монографії на сайті Інституту історії України Національної академії наук України