Потому что написал и зачитал нынешний режим, «главнее которого» у нас пока нет. И значит, в междустрочьях, в «гм…» и паузах приходится искать суть. Того, что этот режим обещает с нами делать. А в общей картине изложеного, и, главное, в подходе к подаче подобной информации еща раз находить совокупное лицо нелегитимной власти. И отдавать себе отчет в том, каково это лицо на самом деле.

Говорить стоит хотя бы потому, что вряд ли большинство граждан, занятых повседневными делами, сидели сегодня днем и слушали полную трансляцию послания «дорогого Виктор Федорыча». А по подцензурным ТВ-новостям уже доносятся репортажи с события: вырванные из контекста более-менее гладкие фразы, и конечно же, «бурные аплодисменты».

Кстати, маленькая ремарка о бурности аплодисментов в зале со стеклянным куполом. На днях спикер громогласно обещал приказать информировать на сайте Верховной Рады о пофамильной письменной регистрации нардепов на пленарном заседании, свидетельствующей о том, что большой человек хоть с утра забежал на рабочее место (или дал команду помощникам как-то «смаклеровать» его подпись). Интересно, что даже в день, который бывает раз в парламентском году, день послания главы государства ВР, такая информация на сайте размещена не была. Совершенно не в том дело, много или мало прогульщиков было 7 апреля, из каких фракций. А в том, что нам опять навешали лапшу на уши. Вот это и называется послание народа куда подальше. Наблюдаемое на всех «веточках» нынешней нелегитимной власти. Многие популистски настроенные СМИ в плане присутствия-отсутствия народных избранников во время послания новостью номер раз вынесли следующий факт, достойный, на их взгляд, занесения в Красную книгу: в парламенте присутствовал(!) Ринат(!!) Ахметов(!!!). Обнять и плакать. Или задуматься, что все же здесь он – всего лишь один из равных друг другу 450? И прекратить беззубо хохмить о падении венков на Гаранта, прекратить заниматься светской хроникой, если речь идет о нарушении законов, и, повторюсь, о лице нынешней власти.

7 апреля, Благовещенье. Очень многие, успевшие подготовить в Сети короткую аналитику о произошедшем, подчеркнули эту параллель. Мол, была благая весть? Не было благой вести? Но я не посмею сравнивать Януковича с архангелом (да и наверное, никакого другого, хоть разнастоящего, хоть классного президента – все равно не стала бы. Я человек верующий). Но коль скоро за окном трезвонят церковные колокола в честь Благовещенья, и слово это с 7 апреля связано неразрывно, позволю себе процитировать строчку из великого стихотворения об этом празднике. «С детских лет – видения и грезы…». Простите, я понимаю, что поминать Блока в виртуальном присутствии знатока поэзии, который сегодня «посылался», это очень дурно. Но вот что стоит для меня сегодня за этой строкой: мое поколение с детских лет невольно вынужденное слушать по «ящику» Брежнева, хорошо познало, что такое эфемерное «видение». Это когда видишь ты одно, родители и соседи сквозь зубы поругиваются на услышанные фразы, а «начальник страны» говорит совершенно другое. И так должно быть, потому что никаких иных «видений» что касается политики, нам было не дано. Ну, и грезы, естественно, тоже, у более наивных – о коммунизме, который вот-вот наступит, и тогда уж всем будет зашибись. У менее наивных – о том, что папе через десятые руки удастся «достать» (не купить, а именно так) тебе туфли, пусть даже не совсем того размера. Вот, сегодня, в 2011, после «послания» ощутилось: неужели именно такие «видения и грезы» гарантированы нашим внукам (у кого-то – детям)…

Что? Вы прочли о том, что это Тимошенко сравнила выступление Януковича со спичами Леонида Ильича? А вам Тимошенко не нравится? Да успокойтесь, я совсем не о Тимошенко. Задумайтесь, не похоже ли сравнение на правду. Или сами сравните с чем-нибудь, чтобы было точно, и другие согласились с вами.

Вот, что кстати говорят другие, многие другие. К примеру, политолог Михаил Погребинский (как на мой взгляд, во время минувшей избирательной кампании замеченный в прорегиональских высказываниях), констатировал: «ни одного сигнала в этом послании я не услышал». Еще один эксперт, президент Центра системного анализа и прогнозирования Руслан Ищенко был еще более резок: «глава государства не должен выходить на трибуну с этим барахлом. Всем понятно, что он этого не только не писал, но и не читал». Политолог-«аксакал» Владимир Цибулько охарактеризовал произошедшее так: «президент продемонстрировал свой отрыв от страны во времени». Не в том смысле, что вырвался в «прекрасное далеко» намного вперед, и уже подтягивает граждан за собой, а в том, что, извините за выражение, «некопенгаген» в реалиях, которые страна переживает сегодня. Что касается посыла «страна отдельно – Янукович отдельно», пану Цибулько вторит народный депутат, лидер партии «Наша Украина» Валентин Наливайченко, отмечая, что послание не соответствует тому, «как «за стеной» живут люди».

И опять-таки, что? Я подчеркнуто ссылаюсь на депутата из оппозиции? Да что вы, ничего подобного. Вот – румяный цвет, полноправно входящий в большинство, коммунист Александр Голуб говорит журналистам: «абсолютно нет в послании того, благодаря каким шагам будут преодолены те неурядицы и те негативные оценки в отношении экономического развития». Нет, конечно же, «штык» фракции КПУ будет голосовать, как надо большинству, в оппозицию, скажем, не уйдет. Но «птичка» Голуб давненько любит клевать хоть по зернышку, и понимает, что похвалить это послание, мечтая хоть о какой-нибудь дальнейшей политической карьере, невозможно. Впрочем, нашелся представитель одной из фракций, который послание похвалил, и была в этой похвале колоссальная по своей двусмысленности фраза. Но сбережемте интригу разговора, фракцию назову и цитату приведу чуть позже.

Но все это, собственно, о нем. А он-то что, спросите вы? Договорились. Сейчас будем пытаться пройтись по тому, что должно бы стать, как это принято говорить, сигналами политикуму и обществу. А кое в чем – все же стало.

Заглавие у послания-2011 – ничего не скажешь, модное. «Модернизация Украины – наш стратегический выбор». А вот как именно будет производиться модернизация страны ( то есть всех условий нашего существования в ней), и насколько она готова, даже с точки зрения самого режима, сказать сложно. Как вам такая формула: «Каждое из направлений реформ с планом реализации четко отражено в Национальном плане действий, проект которого уже готов к воплощению в жизнь». Стоп. Если у действующей власти существует всего лишь ПРОЕКТ и всего лишь набросаны ПЛАНЫ, то что же за лихая рубка лозы, постановка многих аспектов жизни государства с ног на голову происходит изо дня в день? Да и вообще, понятия «проект и планы», кажется, имеют право на существование в период, когда некая политическая сила выдвигает некое лицо для соискания кресла главы государства. Ну, когда это лицо, только сегодня уселось в упомянутое кресло частью тела, противоположной лицу, еще можно сказать: есть, мол, у нас проект. Но когда уже во всю и давненько все происходит, подобная терминология – опасное воздухосотрясение, рассчитанное на лохов.

Впрочем, Виктор, пардон, Последний, был и самокритичен. «Давая оценку работе власти за прошедший период, могу ли я быть удовлетворен первыми итогами? Упреждая критиков и оппонентов, сразу скажу, и открыто скажу, нет». Но зачем же обрывать цитату? Дальше он молвил: «Из задумок и планов мы успели реализовать только треть». Вам не страшно? Дикий ценовой скачок на необходимейшее для выживания; сдача стратегических объектов страны черт-де кому; удушение малого бизнеса – питательной среды потенциального среднего класса; планомерное и жесткое разукраинивание Украины в плане восприятия собственной истории, культуры, языка; неоднократные нарушения Конституции; удушение демократических свобод; создание сверхблагоприятных условий для олигархов и коррупционеров; привод во властные структуры откровенного криминалитета… И это еще – только треть? Только «цветочки»?

Была в послании, люби, Боже, правду, и нотка откровенного оптимизма: «Мы сильны и амбициозны!» В том же абзаце зачитанной бумаги содержалось упоминание украинского народа. На как на фоне реалий жизни «под режимом», так и на фоне текста послания, этот «сигнал» воспринимается как предвыборный лозунг «Украина для людей». Только ленивый не говорил, что в слово «люди» здесь вложено зэковское понятие. Так, мне кажется, и в слове «мы» из приведенной цитаты.

А зря я кавычу слово «сигнал». Говорила же, один сигнал все же был. И он уже в должной мере воспринят. Янукович заявил, что Украине надобно сотрудничать с Таможенным союзом, по поводу вступления в который нас насилует Кремль, непременно надобно. В каком-то, извините за ассоциацию малоприличном формате «три плюс один». И тут же, в тот же день, Брюссель откликнулся устами председателя Еврокомиссии, споуксмена по вопросам торговли Джона Клэнси: мол, Киев должен сделать выбор между Таможенным союзом (поскольку в него входят страны, не либерализировавшие свою торговлю с ЕС) и евроинтеграцией.

Ну, и много еще всякого было. Кому что понравилось. А, я же обещала рассказать, кому послание понравилось. Угадаете с трех раз? Фракции Литвина, тем, которые очень хотят быть всем нужными. Народный депутат от БЛ (я не бранюсь, ну, право, если есть аббревиатуры БЮТ, ПР, пуркуа и почему не быть такой?) Виталий Баранов, выразив одобрение озвученному Януковичем тексту, сказал в парламентских кулуарах журналистам следующее: «У меня появилась надежда, как говорят в Одессе, мы накануне большого шухера в хорошем смысле этого слова, накануне больших изменений».

Вот же редкий случай – я согласна подписаться под каждым словом литвиновца, включая арго Одессы-мамы. Впрочем, вкладывая в эти слова диаметрально противоположный смысл.

Мы – таки да, накануне большого шухера. «Терпец» у народа не резиновый.

Вот сейчас встретила на одном из сайтов в Сети классный коммент на форуме, всего лишь безымянный отклик читателя под информацией об акте послания. Совершенно новое, пока неизвестно где дислоцирующееся и насколько массовое гражданское объединение «За життя» предлагает ни много, ни мало, а «Всеукраинскую акцию неуважения к президенту». На данном этапе она заключается в том, чтобы на каждой одногривенной купюре, на обороте, в правом поле сделать небольшую надпись «Зека гэть!» Поскольку, говорят организаторы акции, при нынешней власти на эту купюру ничего не купишь. Вам есть что возразить им?

Виктория Андреева, «ОРД»

В тему:

Що це було? Послання?
Головне, що трапилося у Верховній Раді під час оголошення президентського послання полягало в тому, що Президент склав із себе, Уряду і своєї партії, відповідальність за стан речей у державі.

Судячи зі слів Президента, перший винуватець – суспільство, яке, мовляв, “не готове до запропонованих змін”. Може, не ті зміни запропонували?

Іншого винного знайшли в бізнесі, який, за словами Президента, “займає вичікувальну позицію – або критика, або спостерігача”. Причому, за словами Президента, “навіть, так звані, підприємницькі майдани, були скоріше критичною реакцією на дії Уряду, аніж продуктивною пропозицією з конкретними і обґрунтованими проектами для влади”. Хоча, може, готувати “конкретні і обґрунтовані проекти” є завданням влади, а не торгівців з базару? Принаймні, влада за це їсть, і ніхто не скаже, що не жирно.

Третій винуватець – це “бюрократизована державна машина”, яка за словами Президента, “виживала за будь-якої влади і по інерції намагається зберегти свої звичні механізми управління, свої адміністративні можливості та корупційні схеми тіньового заробітку”. За словами Президента, “потрібно зламати практику зволікань та інерції, подолати розгубленість політиків та бюрократичний саботаж”.

Однак, Президент чомусь не згадав, що “бюрократизована державна машина” – це не якийсь анонім. Це чиновники, яких усіх, по всій вертикалі влади, Президент може звільнити в будь-який момент, одним своїм підписом чи вказівкою. Не слід забувати й про те, що керують цією “бюрократизованою машиною” ті, хто її спроектував та дбайливо оберігав від поламок протягом останніх п’ятнадцяти років.

За таких умов “поганих бояр” не буває.

Якщо Президент бачить бюрократичний саботаж, то це питання вирішується за пару хвилин, з такою ж швидкістю, з якою Конституційний суд ухвалив рішення про передачу Президентові всіх владних повноважень. Які йому, до речі, не давав народ.

Якщо Президент справді бачить те, що бачить уся країна – “корупційні схеми тіньового заробітку” на найвищому рівні, то йому не потрібно багато напружуватися. Президенту треба просто відправити у відставку своїх знайомих.

Першою темою свого виступу Президент зробив корупцію. І це можна тільки вітати.

За його словами, “корупція в Україні – системне явище. Вона руйнує державу і принижує кожного громадянина, який вимушений захищати свої інтереси на основі “тіньових стосунків” з чиновниками. Сьогодні корупція стала безпосередньою загрозою конституційним правам і свободам громадян. Подолання корупції – це також важливий додатковий ресурс економічного розвитку. Я підтримаю всі ініціативи, що пов’язані з моніторингом та виявленням корупціонерів, де б вони не працювали і якою б владою не володіли”.

Проте, Президент так і не дав відповіді, що зробив для боротьби з корупцією, крім словесної “підтримки ініціатив моніторингу” та цілком порожніх законопроектів, які досі, попри свою порожність, так і не ухвалені?

І це при тому, що Президент тотально контролює правоохоронні органи та судову систему. Чи не замалий результат?

Особливо на тлі різкого зростання хабарництва і поборів в країні, на тлі того, що владою цілком свідомо збудована система бюджетних потоків. За цією системою кожна 1 народна гривня давала 30 копійок приватного прибутку, вже на етапі розподілу на верхньому рівні. А скільки буде розкрадено взагалі, знає лише Генпрокуратура. Знає, але нікому не скаже, з відомих причин.

Однак, і тут знайдені винні, ті, хто “не допрацьовує”. За словами Президента, “тіньові” корупційні послуги та корупційну ренту, ми зможемо подолати лише за умови, якщо на боротьбу підніметься вся громадськість”.

Дяді Васі, тітці Горпині, чи навіть вчителю, лікарю або бізнесменові, які самі борються за виживання, пропонують кидатися з відкритим забралом на боротьбу з корупцією. Яку при цьому покриває влада на найвищих і місцевих рівнях, а також міліція, суди, прокуратура, СБУ і далі за списком – всі ті, хто повинні з корупцією боротися. Результат боротьби, як кажуть, на лице.

А за логікою Президента, якщо “громадськість” не піднялася, то сама винна в корупції. А влада, яка сконцентрувала повноваження, більші ніж у пересічній арабській монархії, ні в чому не винна.

Аналогічна ситуація і з іншими “реформами”. За словами Президента, “у мене дуже багато зауважень до ідеології останніх напрацювань. Я їх висловлював прямо і відкрито”. Хотів би я побачити тих, хто недочув ці “прямі” та “відкриті” президентські висловлювання. Вкажіть пальцем, пане Президенте. Переконаний, підніметься уся громадськість – винні будуть покарані і Вам за нас не буде соромно.

При цьому, сам Президент зізнався, що ці реформи досі толком не осмислені. За його словами, “амбітні цілі, які ми проголосили в 2010 році, потребують більш глибокого осмислення та нових акцентів економічної політики на довготривалу перспективу – як мінімум, до 2020 року”.

У зв’язку з цим кілька запитань: “А чим ви, шановні, займались, перебуваючи у владі протягом останніх 10 років? Невже не вистачило часу осмислити, збагнути, зрозуміти, зрештою навчитись, як інші роблять? Куди поділись ваші напрацювання, стратегії, концепції та програми?”

Можна не відповідати. Здогадуюсь чим займались, чого не вистачило та куди поділись. Усе значно простіше, нам чесно дають зрозуміти – до кінця нинішньої президентської каденції ніякого покращення не буде. А будуть і далі годувати “завтраками”, олімпіадами, “великими двадцятками”, із прицілом на 2020, чи там, 3020 рік.

Не можу пройти повз відвертість Президента, з якою він нарешті погодився з тим, що “необхідно визнати: сьогодні національна економіка залишається здебільшого неефективною, залежною від кон’юнктури на зовнішніх фінансових та товарних ринках. До цього часу у структурі вітчизняної промисловості зберігається домінування старих технологічних укладів та виробництва продукції з низькою доданою вартістю. Базові галузі надзвичайно витратні. Рівень енергоємності ВВП в Україні і дотепер перевищує середні показники по СНД та майже втричі – економічно розвинених країн світу”.

Але, сказавши “А”, Президент не каже “Б”.

А саме, хто українську економіку такою зробив? У той час, як добрі 80% ВВП країни перебуває під прямим контролем Партії регіонів, а серед чинного уряду більшість, включно з прем’єром, сидить на урядових посадах десятиліттями? А сам Президент, крім президентського терміну, ще майже чотири роки очолював Уряд?

Щоправда, Президент прозвітував, що майже 30% із запланованого виконано. Ці 30%, судячи з усього, полягають в інтелектуальній праці щодо вигадування нових назв для старих посад, та в множенні паперів, які якщо і впливають на ситуацію в країні, то в гірший бік.

Зокрема, за словами Віктора Януковича, “спільними зусиллями розроблено програму економічних реформ, почав активно працювати Комітет з економічних реформ. Прийнята ціла низка значущих нормативних актів, зокрема, конституційний закон про основні засади внутрішньої та зовнішньої політики, нові бюджетний та податковий кодекси. У минулому році також започатковані реформи в різних сферах – судовій, регуляторній, державного управління, в освіті та медицині. Я підтримав громадську ініціативу щодо створення Конституційної асамблеї”.

Нові і старі комітети – усе це прекрасно. Але що з цього “джерелу влади” – народові?

Ще Президент може віднести до “30% досягнень” планування та реалізацію спецоперації з повернення йому повноважень Леоніда Кучми, що остаточно закріпила тотальну концентрацію влади у міцних руках президентської адміністрації (але, як виявилося, не відповідальності).

Треба розуміти, що за цих умов, заява Президента про намір “побудувати демократичну модель політичної системи та сучасну, конкурентну державну владу” – це всього лише пустий звук.

Висновок: Президент поділився міркуваннями та роздумами, замість висновків та рішень, що вказували б на бажання виправити помилки та прорахунки. Щонайменше, що за такої ситуації мав би зробити Віктор Янукович – це відставка чинного Уряду.

Роботи над помилками, ось чого чекали усі, хто уважно вслухався в політичні штампи та пусті заяви президентської канцелярії.

І нарешті, Президент закликав українців не жалітись і не принижуватись.

“З цієї трибуни я хочу звернутися до кожного українця із закликом – досить жалітися і принижуватися. Україна сильна і гідна держава. Настав час проявити український характер. Довести і собі, і світові, що Україна – це країна-лідер”, – слушно заявив Президент.

От лише чи замислювались ті, хто вписав ці слова в президентське послання, наскільки дивно вони прозвучать з уст того, хто маючи на руках усі владні повноваження для реального вирішення питань, визнав неспроможність влади, яку очолює. Чи не є це, як раз тим приниженням українців, та й самого Президента?