Цитати із сттті Оксана ПАХЛЬОВСЬКOЇ (Римський університет «Ла Сап’єнца», Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, дочки Ліни Костенко) в газеті "День". Формула ордену — «За інтелектуальну відвагу» — вразила мене своєю актуальністю. І стала імпульсом до роздумів. Здавалось би, в рік двадцятиліття падіння Берлінського муру — невже й сьогодні праця інтелектуалів потребує відваги? Чому ми ЩЕ не можемо бути «звичайними» інтелектуалами, які просто професійно роблять свою роботу? Тим більше, що ніби ж і не загрожують нам більше розстріл, в’язниця чи заслання за наші думки.
А нині відбуваються дивні речі. Ніби ж тоталітарна система впала. Так, але при цьому не постала ще повною мірою система демократична. Великою мірою ми живемо в підміненому світі. Недостатня демократія — це ще тільки макет демократії: можна про неї помріяти, розглядаючи конструкцію з тирси або пап’є-маше. А в реальності з неї може постати світла модерна будова і так само — стара темниця без вікон. Залежить від архітектора. Суспільство вже насичене певними ідеями демократії, але не має системної культури громадянського мислення.
Об’єктивні ж умови — глобалізації, економічної кризи — штовхають людей до збайдужіння, до пошуку паліативної анестезії від больових шоків. А стрімка деградація політичних еліт будь-якого кольору поглибила процес відсторонення суспільства від громадянських проблем. Тому, здається, інтелігенція розмовляє наче крізь скло зі своїм суспільством — одиниці відповідають, більшість мовчить.
...саме цей момент і є вирішальний для інтелігенції — як, зрештою, і для майбутнього країни. Демократія ще настільки крихка структура, що її можна пустити під укіс парою голосувань у ВР — основному блошиному ринку країни, де ганчір’я старих ідей продається за мільйони. А дезорієнтоване суспільство, витративши енергію на безсилу лють проти одного чи другого політика, або й проти всіх, не помітить, як у нього знову відібрали майбутнє. І якщо сьогодні не відбудеться консолідації між суспільством та ядром його свідомої інтелігенції щодо пріоритетів подальшого розвитку України, привиди минулого невдовзі комфортно розташуються у владних палацах.
Чому так сталося? Ми продовжуємо жити в умовах окупації. Це не військова окупація. І навіть якщо окупація економічна, то не в цьому справа. Ми живемо в умовах ОКУПАЦІЇ ПЛЕБЕЙСТВА.
...розрісся до загрозливих масштабів інформаційний простір, заповнений плебейськими поняттями і плебейськими категоріями, плебейськими потребами і плебейськими вимогами. І сама інтелігенція в цілому не зуміла вчасно розпізнати цю небезпеку — і протиставити їй належний опір.
У всіх без винятку країнах завжди цінувалася і цінується освіта, компетенція, професійність. [/u]Єдина країна світу, в якій невігластво було возведене в ранг ідеологічних чеснот, це був СРСР.
Система, яка стала могилою інтелігенції, впала. Однак породжений нею люмпен розмножився, а за умов імітативної демократії зміцнів і вірусами плебейства засіяв суспільний організм.
«Прості люди» — це радянська метафора політично безграмотної, культурно відсутньої і громадянськи байдужої людини, яка є нащадком Homo Sovieticus’a.
Небагатьом вдалося вирятуватися з радянської системи, зберігши в собі людське начало. Тоталітарна людина випалила в людині людину. Перетворила її на веѓетуючу аморфну істоту.
...і сьогодні інтелектуальна праця імперативно зобов’язує до громадянської позиції. І що громадянська позиція — особливо в наших умовах — так само імперативно потребує мужності.
...демократія не може бути раз і назавжди завойованим рубежем. За цей рубіж треба боротися щодня, знаючи — і особливо сьогодні, — що привиди минулого вже зручно і щільно заповнюють своєю клейкою масою не надто відпрацьовані механізми демократії: ще трохи — і ці механізми зупиняться. Знати це і попередити про це суспільство — наш обов’язок.[u]
, хоча досить часто по першому національтому транслюють короткометражки природи чи історичних місць Києва