| Відкриваючи обговорення, голова Комітету Олег Зарубінський підкреслив, що Комітет відповідно до компетенції здійснює законотворчу роботу та виконує контрольні функції, зокрема, у сфері міграції, надання статусу біженця та притулку. Він нагадав присутнім деякі історичні аспекти розвитку надання статусу біженця та тимчасового захисту в Україні. "У 1991-1992 роках протягом трьох місяців Україна прийняла з території Придністров´я та розмістила, в основному в Одеській області, близько 70 тис. осіб. Ще раніше в Україну з Республіки Грузія прибули та розселились, переважно у Донецькій області, близько 12 тис. турок-месхетинців",- сказав О.Зарубінський. За словами голови Комітету, в середині 90-х років було прийнято постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо надання допомоги особам, які змушені були залишити місця постійного проживання в Чеченській Республіці Російської Федерації та прибули в Україну" та "Про заходи щодо надання допомоги особам, які змушені були залишити місця постійного проживання в Автономній Республіці Абхазія Грузії та прибули в Україну" Ці документи "були інструментом надання тимчасового чи додаткового захисту біженців, який на теренах СНД вперше на практиці був реалізований саме Україною",- наголосив О.Зарубінський і підкреслив, що "Комітет Міністрів Ради Європи вперше ухвалив Рекомендацію №9 про тимчасовий захист лише 3 травня 2000 року". О.Зарубінський зазначив також, що протягом "вже майже двох десятиріч шляхом внесення змін та доповнень до чинного Закону "Про біженців" відбувалася його модифікація у відповідності з національними інтересами та вимогами міжнародних стандартів у цій сфері". "За час незалежності держави ми маємо свій, досить ґрунтовний, досвід як у практиці надання статусу біженця, так і у наданні тимчасового притулку",- підсумував голова Комітету. За матеріалами сайту ВР
|